Земля дала сили,
Любов дала крили
Й душа полетіла.
Широко, вкруг сонця,
Глибоко до донця
Куди захотіла.
Порине в просторі
Де зорі, де зорі
Душа моя – цяця.
Від рідного краю
До тихого раю
Понесе блукальця.
Та згадка все мука
Так серденько стука,
Його не спинити.
Душа не забула
Як гарно то було
Кохати й любити.
В осяжній блакиті
Земля в оксамиті
Так світиться барвно
Немов у намисті.
Жита золотисті.
Так гарно, так гарно.
Парище.
2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742209
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський