Визнаєте,а жив у ті часи,
як атеїстами усібули.
До церкви не ходили й не пускали-
самі невірили,у Бога,й другим не давали.
Але тоді,інакшими усі були,
по іншому-дружили і жили.
всі заповіді Божі,знали на"зубок",
хоч на дверях у храм,висів замок.
А віра,вся в середині була,
всередині людини,віра та жила.
Ті,що до храму не пускали,
теж вірили душею,хоч словами і протестували.
А люди,у тяжкі,для ближнього хвилини,
не відвертались,а тягнулись до людини.
Була ціна життя людського-
чи бідний чи богач-ти не чіпай нікого.
Богаті теж були-і ще які,
але не виділялись,а жили,як усі.
Закон був одинаковий для всіх,
порушити,його ніхто не міг.
Я і у цей час,не можу зрозуміти-
чому тепер,не можемо так жити.
Чому посліднє діточки ділили,
чому усі,так один-одного цінили.
І повертаючись в сучасні,ці часи,
запитую себе-чому не можем жити так і ми.
Чому богаті гноблять,геть усіх-
чому усі й повсюди,вихваляєм гріх.
якщо на храмах,двері всі відкриті,
якщо у них я бачу,є дорослі й діти.
Навірно вірили наші батьки душею-
а ми,у храмі з гаманцем- не з нею.
Біда й велика,це біда-
не одному народу горе принесла.
Єгипетські фараони,а потім феодали,
царі та комуністи-за це вони навірно і пропали.
Розповідаю за ті часи я дітлахам,
хочу,щоб з вірою в душі,ходили в храм.
І дітлахи,щоб з слів-хоч щось взяли-
навірно і тоді б,вони по іншому жили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2017
автор: Бабич