Знову скинуто прапор чужинний,
І омріяний з болем в віках,
Над тобою, моя Україно,
Жовто-синій здіймається стяг.
Ще повітря гірке несвободи
Не зігнали на Північ вітри,
А ростком вже міцніючим сходить
Покоління нової пори.
Батальйони ще юного війська
Заступили дорогу орді.
І сміття трьохвікове, російське,
По Дніпровій спливає воді.
Ти близька, як ніколи, до цілі,
Недаремна твоя боротьба -
На страждальній землі, обгорілій,
Підіймаються знову хліба.
Знову з даху лелека злітає,
Над полями летить вдалину.
Як ніхто, Україно, ти знаєш
Довгожданній свободі ціну.
Ще кургани в степу пам'ятають
Біля себе козацькі шатри.
І шумлять, свою пісню співають
Над хрестами повстанців бори.
Ти вернеш свій кордон неодмінно.
В Севастополь зайде твій солдат.
Ти ніколи, моя Україно,
Під ярмо не вернешся назад.
Зрита танковим поступом тяжким,
Свої рани загоїть земля.
І зірве в твоїм полі ромашки
На зарослих окопах маля.
І під небом, як прапором синім,
На удачу і щастя легка,
Білі квіти, як символ, підніме
Над тобою дитяча рука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2017
автор: Леонід Луговий