Ворони

Житомир.  Ранок.  Малий  скверик
У  лікарняному  дворі.  
Ось  вимкнувся  нічний  ліхтарик  
Та  сонце  встало  на  зорі.  

Торкнулось  променем  берізок,  
А  далі  шибок,  що  в  вікні,
І  відблиск  стрибнув  на  моріжок  ,
Що  під  деревами  в  дворі.  

Проснувся  вітер  і  гуляє  ,  
А  потім  враз  –  тихенько  стих,  
Бо  в  цей  час  птахи  прилітають
І  чути  виразно  їх  крик.  

Давно  за  цим  спостерігають:
І  хворі  всі  і  лікарі,  
Адже  того  ніхто  не  знає,  
Де  взялось  чудо  у  дворі.  

А  чудо  дивне  –  дві  ворони
Щоранку  в  двір  сюди  летять,  
Сховаються  в  деревах,  в  кронах
І  починають  розмовлять.  

І  в  тому  каркані    ранковім
Несуться  дивні  імена,
Де  чітко  чути  два  лиш  слова:
Це  -    «Кларр»  і  ще  «Клар-р-ра».  

Мабуть,  ворони  мали    ім’я
І  хтось  навчив  їх  говорить,  
Бо  недаремно  у  верхів’ях,  
Так  чітко  слово  це  звучить.

Хто  випустив  цих  дивних  птахів  
І  хто  навчив    їх  говорить?
Тепер,  чи  з  радістю,  чи  з  жахом
На  волі  птахи  мусять  жить.  

І  всі  навколо  затихають,  
Аби  почути  ці  слова,  
А  птахи,  ніби  відчувають,  
Кричать  -    аж  дзенькіт  у  вухах.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2017
автор: Ольга Калина