Як та тернина,хапаюсь за життя,
і кожен день чекаю кращого я дня.
Минає день і ніч вже настає,
надію маю-ранок,щось краще принесе.
Наступний день пройшов без перемін,
і я чекаю-ось завтра точно,прийде він.
Сам бачу,наївності моїй немає меж,
а,що поробиш-з надією на завтра ти живеш.
Тяжке настало у людей життя-
"киплять"мозги й "горить"земля.
Але живем,хоч й тяжкувато,
радім і тому,що живем-бо й це вже свято.
Повірив у людей,а віру в Бога я ослабив,
про заповіді позабув-людей я славив.
Але не вийшло з цього доброго нічого,
скажу по правді-життя хотів я не такого.
Типер вже не зроблю нічого,
й щоб якось жить-беруся,хоч дочого.
І мріями собі не допоможеш-
подумай,як міняти,щось захочеш.
Ось так тепер,я і живу-
надія вмерла,а жить,то я хочу.
Чипляюсь за життя,руками і ногами,
та ледь звожу,кінці з кінцями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2017
автор: Бабич