Основи поетики. Особливості лірики

     Термін  походить  від  грецкого  lyra  —  музичний  інструмент,  під  акомпонемент  якого  античні  поети  виконували  свої  вірші.  Ті  твори,  які  виконувалися  у  супроводі  ліри,  називали  ліричними.  В  основі  лірики  —  думки  і  переживання  ліричного  героя.  Термін  "ліричний  герой"  увів  Ю.  Тинянов.  Ліричного  героя  не  можна  ототожнювати  з  автором,  хоча  він  зв'язаний  з  автором,  його  духовно-біографічним  досвідом,  світовідчуттям,  душевним  настроєм.  Ліричні  переживання  можуть  бути  властиві  не  лише  поету,  але  й  іншим  особам,  не  подібним  до  нього.
     Характер  ліричного  героя  часто  розкривається  через  дії,  вчинки.  У  вірші  В.  Симоненка  "Не  вір  мені"  закоханий  ліричний  герой  так  характеризує  стан  своєї  душ  і:
Слова  ясні,  лише  мені  відомі,
У  бурмотіння  скучне  переллю,
Свою  усмішку  у  холодній  втомі
Бездумно,  безголово  утоплю.
І  буду  нерозумно  обридати,
І  недоречно  скиглити  чомусь,
Але  як  треба  буде  заридати,
Я  гомерично,  тупо  засміюсь.
     Важливе  місце  у  ліричних  творах  займає  пряма  авторська  характеристика.  В.  Симоненко  звертається  до  обивателя  з  словами;
Вас  не  будить  тривога  ранками,
В  мозок  ваш  не  впивається  піт,
Ядовитими  диво-фіранками
Ви  закрили  од  себе  світ.
Ви  премудрі,  багато  знаєте,
Ви  умієте  геть  усе,
Анекдотами  позіхаєте,
Коли  вибухом  землю  трясе.
     Часто  використовується  у  ліричних  творах  автохарактеристика:
Коли  я  буду  навіть  сивою,
і  життя  моє  піде  мрякою,
я  для  тебе  буду  красивою,
а  для  когось,  може,  ніякою.
А  для  когось  лихою,  впертою,
ще  для  когось  відьмою,  коброю.
А  між  іншим,  якщо  відверто,
то  була  я  дурною  і  доброю...
(Л.  Костенко,  "Між  іншим  ")
     Важливу  роль  у  розкритті  характеру  ліричного  героя  відіграє  опис  зовнішності:
Ти,  певно,  багата,  дівчино,
Ховаєш  у  кутиках  уст  вередливу  усмішку,
Що  схожа  на  півзамерзлу  калину.
(В.  Вовк,  "Балада  про  дівчину,  що  була  осінь  ")
     Крім  ліричного  героя,  в  ліриці  є  автор-оповідач  і  власне  автор,  С.  Бройтман  називає  це  ліричне  "я",  яке  не  збігається  з  ліричним  героєм.  У  творах  з  автором-оповідачем  для  лірики  характерна  ціннісна  експресія,  що  виражається  через  позасуб'єктивні  форми  авторської  свідомості:  висловлювання  належать  третій  особі,  а  суб'єкт  мови  граматично  не  виражений.
Таке  гаряче  листя  восени  Пече  долоні.
Скриплять  тужливо  ясени  Спросоння.
Такс  гаряче  листя  восени  Неначе  мрії,  шо  були  Та  не  збулися.
(X.  Керита,  "Таке  гаряче  листя  восени")
     У  творах,  де  особа  того,  хто  говорить,  не  виявлена,  у  яких  вона  лише  голос,  створюється  ілюзія  відсутності  роздвоєння  мовця  на  героя  і  автора,  сам  автор  розчиняється  у  своєму  творінні.
На  відміну  від  автора-оповідача  власне  автор  має  граматично  виражене  обличчя,  він  присутній  у  тексті  як  "я"  або  "ми".  На  першому  плані  не  він,  а  ситуації,  обставини,  події.  У  таких  творах,  за  словами  Л.  Гінсбург,  лірична  особистість  "існує  як  форма  авторської  свідомості,  в  якій  переломлюються  теми...,  але  не  існує  у  якості  самостійної  теми".  У  вірші  X.  Керити  "Час  забув  про  моє  існування"  її  переживання,  а  не  сама  переживаюча  авторка:
Час  забув  про  моє  існування,  
Зникли  всі  дріб'язкові  тривоги.  
Манять  зорі  в  тремтливім  смерканні,  
Стелять  синь  невідомі  дороги.  
Піді  мною  велика  Земля,  
І  сама  я,  мов  птах  тугокрилий.  
Глиб  небес  мої  крила  звела,  
Я  вже  крилами  пробую  вирій.

     Про  ліричне  "я"  ми  можемо  говорити  в  тому  випадку,  коли  носій  мови  стає  суб'єктом-в-собі,  самостійним  образом.  На  думку  С.  Бройтмана,  "ліричний  герой  є  суб'єктом  в  собі  і  суб'єктом  у  собі,  і  суб'єктом-для-себе.  У  ліриці  XIX  ст.  зростає  кількість  таких  форм  висловлювання,  при  яких  той,  хто  говорить,  бачить  себе  зсередини  і  збоку".
     Лірика  бере  початок  у  синкретичному  мистецтві,  де,  крім  розповіді  і  драматичного  дійства,  виявлялися  почуття  і  переживання.  Лірика  —  найсуб'єктивніший  рід  літератури.  Діапазон  лірики  —  широкий.  Все,  що  хвилює,  радує  чи  засмучує  поета,  може  бути  предметом  ліричного  переживання.  Характерна  особливість  ліричного  твору  —  лаконізм.  Думки,  почуття,  переживання  у  ліричному  творі  спресовані,  сконденсовані,  вони  більш  узагальнені,  ніж  у  епосі.  "Лірика,  —  писав  теоретик  романтизму  Ф.  Шлегель,  —  завжди  змальовує  лише  сам  по  собі  душевний  стан,  наприклад,  порив,  здивування,  спалах  гніву,  болю,  радості  і  т.  д.  —  щось  ціле,  власне,  що  не  є  цілим.  Тут  необхідна  єдність  почуття".1  Лірика  не  прагне  до  створення  закінченого  характеру  героя.
     Ліричні  твори  мають  здебільшого  віршову  форму.  Ліричні  твори  в  прозі  зустрічаються  рідко  ("Вірші  в  прозі"  І.  Тургенєва,  "Твої  листи  завжди  пахнуть  зів'ялими  трояндами"  Лесі  Українки,  поезія  в  прозі  Ю.  Боршоша-Кум'ятського).
     Найпоширеніша  форма  ліричного  твору  —  монолог,  діалоги  трапляються  рідко.  Основний  засіб  викладу  —  роздум.  У  ліричних  творах  часто  використовуються  описи  (природи,  речей,  інтер'єру),  вони  є  засобом  розкриття  внутрішнього  світу  людини.  У  деяких  ліричних  творах  є  розповіді  про  події  —  епічні  елементи.  Зустрічаються  й  драматичні  елементи  (діалоги).  Отже,  лірика  використовує  засоби  інших  родів  літератури.  Лірична  поезія  близька  до  музики,  музика,  як  і  лірика,  виражає  внутрішній  світ  людини.  У  ліричних  творах  нема  розгорнутого  сюжету,  ситуації.  У  деяких  ліричних  творах  є  конфлікт  між  ліричним  героєм  і  оточенням,  він  сповнює  ліричний  твір  драматизмом  ("Сонце  заходить"  Т.  Шевченка,  "Каменярі"  І.  Франка).
     Є  "рольова"  лірика.  У  такій  ліриці  автор  грає  роль  то  однієї,  то  другої  особи.  Цікаво  використав  форму  рольової  лірики  П.  Тичина  у  "Листах  до  поета".  Три  точки  зору  трьох  читачок  —  це  точки  зору  самого  автора.
Лірика  як  літературний  рід  сформувалася  у  Стародавній  Греції,  високого  рівня  розвитку  досягла  у  Стародавньому  Римі.  Відомими  античними  поетами  були  Піндар,  Сапфо,  Анакреонт,  Горацій,  Овідій.  В  епоху  Відродження  з'являються  твори  Петрарки,  Шекспіра.  XVIII—XIX  ст.  дало  світові  поезію  Ґете,  Байрона,  Шеллі,  Шевченка,  Пушкіна,  Франка,  Лесі  Українки.
Українська  лірика  розвинулася  з  народної  пісні.  Пісні  легендарної  Марусі  Чурай  Назавжди  увійшли  в  золотий  фонд  української  лірики:  Відомим  постом-ліриком  був  Сковорода.  Значний  внесок  у  розвиток  української  "лірики  внесли  П.  Тичина,  М.  Рильський,  В.  Сосюра,  А.  Малишко,  Д.  Павличко,  В.  Симоненко,  Ліна  Костенко,  П.  Скунць.
Джерело:  http://pidruchniki.com/12991010/literatura/lirika_osoblivosti_vidi_zhanri#90

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2017
автор: Теоретик