Серед степу широкого є дорога до селища,
А від селища стежечка до малого села.
За тополями й вербами диво-річечка крадеться,
А навколо хвилюються золотаві поля.
Вмите ранішнє сонечко виглядає з-за обрію,
А навколо пшениці, а за ними жита.
Зустрічає тут кожного із усмішкою доброю,-
Літо, теплеє літечко - золотая пора.
А поля всі оброблені, як колись, всі засіяні,
Кожен колос наповнений, не злічити зерна.
В працю люди залюблені, а поля всі замріяні,-
Виглядають і дощику, і тепла, і добра.
Тільки все це наснилося мені в сні дивовижному,
Бо господор у селищі і в селі - капітал.
Та й робота тут сонячна вже доступна не кожному
І земля диво - золото вже належить не нам...
Я й у сні засмутилася, ще й сльоза покотилася,
Хоч ще держиться селище, та немає села...
Бо старі люди вимерли, молоді десь розбіглися,
І нема диво - стежечки, що колись тут була...
Серед степу широкого є дорога до селища,
Люди в нім працьовиті, але доля важка,
Все ж надіятись й вірити усім в краще ще хочеться,
Щоб їх селище вижило і діждалось добра...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2017
автор: геометрія