Скорботу світову відчуть будь-хто зуміє,
в життя театрі майже кожен Сартр,
а я навчаюся одній магічній дії:
свої страждання перетворювати в жарт.
Мій біль, звичайно, розіграш невдалий,
Чи може існувать подібна маячня?
Коли сміюсь - трагедія зникає,
Вона реальність із серйозністю втрача.
Кривлятись годі, майе непокірна,
Тебе я, витівнице розгадав,
А істина стара: не бійся, тільки віруй,
Страждання грається з розгубленим лиш "я".
Я відкриваюсь диву світовому,
Де любить Аполлон, танцює Діоніс,
Росте Аліса (коржики медові!),
А болі-карлики десь губляться в тіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740441
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2017
автор: Віталій Стецула