Гори мої гори-зелені Карпати,
як вас бачу мої рідні,не можу мовчати.
З вас картини малювали та пісні писали,
а легенди про опришків і нам передали.
Полониною пройдуся -повітря затягну,
легкість чуєш таку в грудях-наче Божій ангел.
Хмари в тебе під ногами,ти по них крокуєш,
все буденне тут відходить-ти його забудеш.
Ліси зелені,річки бистрі-мене гіпнозують,
в цьому раї місяць й сонце-обоє ночують.
Тут смереки висотою,до неба сягають,
і своїми гілочками зірочки вбаляють.
Річки чисті та примхливі,упадають в море,
якщо бачив,це хоч раз-забути не зможеш.
Знаю гордість то ,є гріх-але я горжуся,
Закарпаття найкрасиве-цих слів не боюся.
Піднімітся на Говерлу і слів вже не має,
і все сказане,тут мною-ураз оживає.
І забути красу таку,уже не можливо,
бо побачине в цих місцях,всіх приворожило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2017
автор: Бабич