Цей літній дощ невідомо звідкіль
Раптово оросив зів'ялу землю,
Гуляла з вітром літня заметіль.
І грім гримів. І стало трошки темно.
А я ішла, не відала куди,
Аби сховатись від дощу, як лиха.
Аж раптом я помітила сліди
Дивакуватого чудного чоловіка.
Хтось вдалині стояв. Сам під дощем.
Весь мокрий, не сказав мені ні слова,
Та серце огорнув болючий щем,
Він тихо плакав росами любові.
І стільки в тих очах було тепла,
І ніжночті, і докору, і болю.
А він стояв, розкривши два крила.
І дощ тарабанів по парасолі.
До нього йшла по дощових слідах,
Невидимою силою прикута,
Хотіла, щоб подав мені хоч знак,
Та десь позаду засміялись люди.
Раптово зник мій дивний мандрівник,
Я озирнулась - не було нікого.
Мабуть, це був не просто чоловік,
Який шукав під зливою дорогу.
Скінчився дощ. Лиш тиша грозова.
І по калюжах дзвін останніх капель,
Неначе недоказані слова.
То був не дощ. То просто янгол плакав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740350
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.07.2017
автор: Юлія Л