Йшов до неї, як через терни до зірок. Ковзали мимовільні жіночі погляди і стелилися під ноги мокрими калюжами. Байдуже. Ніс їй серце в долонях, як у дорогоцінній скарбничці, намагався схопити її погляд, та марно. Вона була високо - на сьомому небі.
Мороз притрусив дорогу крихкими кришталиками льоду. Сонце сідало. Йшов. Не сказав жодного слова опинившись поряд. Бачив тільки її втомлену душу. Вона відчувала на собі мільйон поглядів, що наче батоги з залізними наконечниками, шмагали її тіло, роздягали, як рабиню на базарі.
Мучилася. Сонце сідало. Впала. Життя промайнуло повз, як кольорове кіно, і щезло.
Здивувалася. Він? Ходив за нею назирці. Впіймав.
Сонце останній раз вмило край неба полум"ям і щезло. Висока яскрава зірка вже ніколи не з"являлася у нічному небі. Вона світить тепер тільки там, де немає більше нікого. Нікого, окрім двох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2017
автор: Поцілована Сонцем