В очах його літо:
афини просто неба...
Бджолами губиш губи
в його медах.
До сонця в обійми
тягнуться руки-стебла.
Спраглі пелюстки живить
жага-вода.
Солодким повітря
робить цвітіння липи.
П’єш і вдихаєш хміль із
його єства.
Та прагнеш намарне
в ньому себе спинити,
росами трав духмяних
укрився стан.
У затінку вишні
маниш-гориш плодами:
пестиш його долоні,
сама – в жита,
немов би пірнаєш...
Маки стають губами...
Бджоли летять на літо
і п’ють нектар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739887
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.06.2017
автор: Бойчук Роман