*** Емілі Дікінсон

Я  відчуваю  похорон  у  власній  голові  
Скорботні  тинялись  туди-сюди,
Топтали  як  могли  Мій  Сенс
 і  він  пішов  
Коли  усі-усі  сиділи,
Відправи-барабан  все  бив  і  бив
 допоки  мій  Розум
 не  пропав
Як  підняли  труну,
я  чула  Крик  душі  ув'язненої  знов
А  Всесвіт  став  як  Дзвін,
І  Всесвіт  наче  Слух
Та  з  Тишею  удвох
Ми  дивно  відділились  
І  залишились  сам-на-сам
Опора  Доводів  зламалась
Я  полетіла  вниз
Пірнула  в  глибину  світів
І  там  на  дні  я  втратила
Знання...

 I  felt  a  Funeral,  in  my  Brain,
And  Mourners  to  and  fro
Kept  treading  -  treading  -  till  it  seemed
That  Sense  was  breaking  through  -

And  when  they  all  were  seated,
A  Service,  like  a  Drum  -
Kept  beating  -  beating  -  till  I  thought
My  mind  was  going  numb  -

And  then  I  heard  them  lift  a  Box
And  creak  across  my  Soul
With  those  same  Boots  of  Lead,  again,
Then  Space  -  began  to  toll,

As  all  the  Heavens  were  a  Bell,
And  Being,  but  an  Ear,
And  I,  and  Silence,  some  strange  Race,
Wrecked,  solitary,  here  -

And  then  a  Plank  in  Reason,  broke,
And  I  dropped  down,  and  down  -
And  hit  a  World,  at  every  plunge,
And  Finished  knowing  -  then  -


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739756
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 28.06.2017
автор: AliceWonder