День прекрасний – не тане й тепленько.
Мабуть є ще в природи ресурс.
Ну, і як це буває частенько –
на ліричний лягаю я курс.
Серце б‘ється, мов п‘яний мертвецьки,
влив з півлітра й скінчуся за мить.
Просто випив шість кав по-турецьки –
ось воно вже сердешне й болить!
Доз таких я вам пити не раджу,
як не раю я навіть любить!
Бо ловкач вам майстерно докаже,
що, існуючи, можна й не жить.
Жити можна і треба, й багато:
ревнувати, страждати, любить.
Якщо плентати й час марнувати –
то вже краще співати і пить!..
Бо натомість, моргнути не вспієш,
а пора уже й ладан вдихать.
Засумуєш з нудьги, порадієш
перспективі у ящик зіграть.
Жити так треба, щоб перед смертю,
ти безмірно себе не картав,
а сказав, сміючись з круговерті –
пив, любив, ревнував і страждав!
Ні, все рівно природа багатша!
День який! Словеса – маячня!
Втім, Висоцький писав би інакше:
„Царство навпіл, мерщій, за коня!“
09.03.2017
[i]* Спроба перекладу чи за мотивами твору Володимира Висоцького „День на редкость“.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739178
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2017
автор: Олександр Мачула