Спинись буття в своїм нестримнім леті,
І дай напитись всмак мені життя.
Воно, як мить, на цій земній планеті,
А кожна мить не має вороття.
Перелистаю я архівні стоси,
В яких споп-кадри всіх життєвих днів
Ось я дитям іду в липневі роси....
Та там усе без права коректив.
Мину село, в думках пройдусь по полю,
З очей сльоза стікає наче град.
Чому цей кадр завдав багато болю?
Бо що пройшло, не вернеться назад.
Так кадр за кадром я листаю пам"ять
Десь швидкоруч, а десь спинюсь на мить.
Бо є події, що серденько краять....
Воно від згадок боляче щемить...
Спинись, буття!! Спинись, спинись, благаю!
Бо ти біжиш... і я невпинно йду.
Я у житті вже той рубіж минаю,
Коли є сенс притишити ходу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738893
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.06.2017
автор: Любов Іванова