електрошоки, розфокуси погляду
плацЕбо-ін'єкції
месенджер-дотиків
ходимо світом цим,
наче оголені –
ми, пасажири одного потяга
вітер самітні жує оголошення
день від'їжджає останнім вагоном
згадки – зістрижені
бонуси – скошені
тіні лишили ми там на пероні
літа експреси
гірчать
перестиглими –
диханням. в паузи. так унісонно
а тобі – віриться?
справді?.. що встигли ми
звірити час в затяжні міжсезоння...?
чуєш, а сняться нахилені неба, –
прямо на місто, що в них захлиналося?
жовта травинка лоскоче під ребрами
шепче: попалися...
дідько, попалися ж!
всі ці нічні в темну воду
занурення
твої "але", моя тиша на видиху
...дні як цигАрки, не завше докурені.
в передчутті
надсинхронного
вибуху
©, 16.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738648
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2017
автор: Рені