І
Чому сумуєш, старий друже клене?
Від туги зовсім пожовтів.
А ще недавно листячком зеленим
У радощах так шелестів.
Що привело тебе у дивну пору,
Як відмирає все живе?..
Хронічний холод кашляє знадвору —
Шаліє диво снігове…
Укриє інеєм замерзлі щічки,
Занурить в летаргічні сни,
І будуть довго глузувати нічки —
До соковитої весни.
Зігріє сонце-зарево край неба
Твою зажурену печаль.
Чи, може, в чомусь інша є потреба?
Ти оживеш! От часу — жаль…
ІІ
Чому сумуєш, яворе крислатий?..
Весною ти хрущами відгудів.
Сповив тебе узимку сніг лапатий
Серед морозяно-мрійливих снів.
Влилося літо сонячним натхненням —
Півнеба ти підпер своїм плечем.
Говів широколистим сокровенням —
Любов ввірвалась в серденько мечем.
То осінь розбентежила судини,
Вбрання зривала на семи вітрах.
Ти почувався в образі людини —
Переборов гнітючий сором, страх.
Ти не сумуй, мого натхнення друже,
Душевні муки відпусти увись…
Так хочеться підняти настрій, дуже,
Щоб ти щасливим був, як і колись!.. 1/08/15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2017
автор: Lana P.