Данноттар/Північне море

Думав,  шовкова,
Думав,  з  шовку  я,
А  насправді  стояла  голою.
Ти  дивився  і  божеволів,
Я  тікала.
Очі  плакали:
Все  налякане
Серце  билося.
Думав,  буду  для  тебе  втіхою:  
Море  дихало.
Пасма  вилися,
Наче  жимолость.
Чорні  ягоди  -  очі  з  терену.
Не  даремно  мовчиш.
Тепер
Не  даремно.
Ти  сам
Схожий  на  той  Данноттар,
На  фортецю  з  
Твердого  каменю.
Поруч  -  
Тільки  Північне  море;
Збожеволіти.

Чи  то  з  Ельбою,
Чи  то  з  Темзою,
Я  прийду,
Немов  оперезана
Чорним  шовком.
Розростеться  по  морю  жимолость...
Бачиш,  море  немов  ожило.
Бачиш?  Дихає
В  грудях  темряви.
Як  же  добре  тобі  жилось...
Не  даремно  мовчиш
Тепер,
Не  даремно.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2017
автор: Sandra CurlyWurly