burn

небо  горить;  я  вже  майже  нічого  не  тямлю.
вже  по  опівночі,  видно,  а  видно  так,  нібито  вдень.
мешканці  перелякано  гомонять  між  собою:

[i]ото  така  жінка  вже  клята!
то  така,  що  майне  рукою  –
ти  вже  й  гориш[/i].

ціле  місто  в  вогні;  цей  вогонь  вже  сягає  неба,
а  її,  тої  жінки  вогонь,  мабуть,  ще  й  вище  сягає.
ми  були  дурнями:  думали,  ця  клята  відьма  бреше;
а  тепер  все,  що  бачимо  –  то  лиш  вогонь;
а  згори  там,  мов  грім,  все  лунає:  "гори,  гори".
–  ото  вже,  –  бурмочуть  невдоволено,  –
от  вже  диявольське  насіння!

брехуни.  а  вона  вам  казала:

[i]коли  я  піду,  повороту  не  буде.
всіх  вас  проклято,  ви!
та  про  те  ви,  дурні,  не  довідаєтесь:
оце  називається  "люди  розумні"  –
спокутувати  не  доведеться.[/i]

як  то  було:  ті  лиш  все  посміхалися,
тішилися,  мов  лобурі,  та  реготали;
вона  все  мовчить;  а  тоді  й  каже  отак:  "гори!"
–  так  воно  й  сталося,  але  ніхто  не  подбав,
щоб  рятуватися.  всі  лиш  стояли  й  дивились,
чи  й  їхня  домівка  займеться,  чи  якось  її  омине;
аж  земля  затрусилася:  "вівці,  а  ви  й  не  старайтеся!
з  вас  ніхто  не  врятується,  бо  не  слухалися.
люди,  а  ви  ж  то  не  слухали;  тепер  не  благайте  мене".

та  ніхто  й  не  благав.  розумієте,  людям  було  не  до  того.
всі  стояли  та  слухали,  що  там  гуркоче  згори
так,  ніби  котиться  камінь  –  так  зачаровано  слухали;
здається,  я  досі  те  чую;  чую,  мов  грім:  "гори!"
ми  ніколи  не  мали  часу  ні  на  що  непотрібне,
ми  ніколи  не  мали  часу  ні  подумати,  ні  помолитись:
ми  помилялися,  правда,  бо  ми  не  боялися;
ми  ніколи  не  знали,  що  можемо  схибити
в  чомусь  такому,  геть  непотрібному.
горе,  але!  ми  казали:  "можемо  майже  все"

за  твором:  burn,  deep  purple

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2017
автор: mike rannish