Поет, ти є совість своєї доби.
І відповідальність несеш ти велику.
Можливе усе й неможливе роби,
Щоб людям світити у темряві віку.
Якщо ти не світиш — твоя це вина
За те, що з народу сліпих і дурненьких
Рабів виробляють, що плаче вона —
Вітчизна твоя, як по діточках ненька,
За те, що розбещуванню завдяки
Свідомість людей на ніякому рівні,
За все те безбожжя, нелюдскість, які
В сучаснім суспільстві нікому не дивні.
Обов'язок твій — це подвижництво, це
Важка, повсякденна, смиренна офіра
Для того, щоб людям відкрити лице
Забутих любові, надії і віри.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738130
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.06.2017
автор: Петро Рух