Що ж, панове-депутати та ваша спільното,
Маю право запитати про вашу роботу!
З однієї сторони я просто "пересі́чний",
Але справді переймався про питання вічні!
Скільки наші громадяни будуть вас терпіти?
Час минає, а ви досі кажете про квіти …
Може варто про плоди вам вже заговорити,
Щоб батьки в нас "пересічних" могли ще пожити,
А не просто виживати, як, на жаль, всі звикли
Від пенсії до зарплати, поки кошти зникли?
Ось ми вкотре вас обрали, вірили, плекали,
Але знов не дочекались того, що чекали!
Нам всім прикро, навіть лайки часом пролітають,
Коли ваші результати в Раді знов вітають.
Бачить Бог, усе в могилу вам не прихопити,
Варто думать про Вкраїну, де усім нам жити!
У Європі автобаном мчать малолітражки,
В Україні Бентлі й Порше їдуть в ямах тяжко!
Ваші Порше! Ваші Бентлі! Й вам на них начхати,
Бо ж вдалось вам на ці тачки «чесно» наскладати!
Та Бог з ними, нехай б`ються, ми переживе́мо,
Роки швидко ті минуться - нових обере́мо!
Щоб прокльони українців не відчули діти,
Щоб не довелось носити цукерки та квіти,...
Дуже прошу вас, панове, вчасно зупинитись,
Щоб у прірві Україні та не опинитись.
Не прокльони вам ми шлемо, а лише прохання
Перейматись за Вкраїну з вечора до рання!
Лише просимо здійснити ваші обіцянки,
Буде легше вам всім жити й прокидатись ранком.
Ви не вічні, але вічний народ України!
Нині, завтра, все ж настане та святкова днина,
Коли ли́шаться достойні, вірні, чесні, праві...
І розквітне Україна, як сам Бог бажає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2017
автор: Oleksandr Poprotskyy