Завжди так чомусь буває:
Хтось про когось забуває,
Як непотріб той кидає
І ніколи не згадає,
Бо камінне серце має.
В світ прийшло те немовлятко,
Крихітне таке дитятко,
Воно їсти просить дуже,
Але матері байдуже.
Покладе тихенько в ліжко,
Сама вийде тишком-нишком,
Лиш записку десь залишить
Про відмову від дитини.
Всі родини гарні мають,
Які діток забирають,
Та забули цю дитину,
Віддають у сиротинець.
Літ минає так багато,
Все будинки-інтернати,
А його не хочуть взяти,
Всиновляти, зігрівати,
Материнську ласку дати.
Так дитя те виростає,
Про родину і не знає.
А чи думали ви, люди,
Що й про вас колись забудуть?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737721
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський