Сьогодні мене насторожує жест
Обертання назад,
Непривітне прорізування простору.
Так із півповороту бачимо
Прижмурені очі жінки,
Лінію плеча й вилиць,
Тоді краса стає на хвилю застиглою скульптурою.
Як би ж я вміла фотографувати словами,
То в мене були би цілі стоси світлин незустрічі,
Але вони сиплються гірчичними зернятами,
А їх визбирують птахи тиші,
Нагадуючи, що диво всередині не описати словами,
Бо це – німота й прозріння.
Вічний спогад про мить осяяння
Дав мені нові завіти,
Де всі притчі, псалми починаються зі слова «Любов».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737535
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2017
автор: Олена Ганько