Прокидаються боляче,
Поодинці, далеко не всі,
Півпритомні, навколішки
Починають служити красі.
Їхні рухи незграбні
Не знають ні технік, ні схем.
Тільки одна є радість
Творити вже щось своє.
Перші кроки - поразки,
Результати такі слабкі,
Та які ж прекрасні
Ловці щастя у боротьбі.
Так не помітні зміни,
Як важкість звичайних справ,
Дорога цілує коліна,
Ризик - добра пожива травм.
Вже не встановиш що це
Натхнення чи просто злість,
Але хтось, хоч і кровоточить,
Повстає вже на повний зріст.
Його не чекає вічність,
Не лунає врочистий псалм,
Але, може, новий да Вінчі -
Той, хто вчився ходити сам.
***
Але мені безтривожно,
В смертника кріслі сплю,
Через трубки у себе вводжу
Культ себе і всезнання культ.
Сниться мені й химерне:
Мого серця сліпучий блиск,
Він розбудить мене, напевно,
Не сьогодні, не завтра... колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737509
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.06.2017
автор: Віталій Стецула