Поезія захована в природі

[i][b]
Ярослав  Чорногуз[/b][/i]
[b]"Велесів  гай"[/b]
Київ  -7521
(2013)
[u]Друкарня  «Літера-Друк»[/u]

     Все  активніше  в  наш  час    в  навчальному  процесі,  в  мистецькій  діяльності,  в  індустрії  розваг,  в  техніці,  в  наукових  дослідженнях  використовується  мультимедійний  підхід  –  тобто  комбінування  різних  форм  представлення  інформації.  Подумав  про  це  коли  вперше  з  великим  задоволенням    переглядав  книгу  «Велесів  гай»,  люб’язно  презентовану  мені  автором  –  Ярославом  Чорногузом.  
       Розкішна  поліграфія  на    крейдованому  папері.  На  кожному  розвороті  зліва  кольорове  фото,  справа  вірш  –  всього  70  віршів  і  70  світлин.  Книга  «Велесів  гай»  –  це  своєрідний  альбом  з  пейзажною  лірикою  і  фотопейзажами  одного  автора-універсала.  Ярослав  Чорногуз  постає  перед  читачем  не  лише  як  поет,  а  ще  й  як  фотохудожник.  Текст  і  світлина  доповнюють  і  підсилюють  враження,  візуалізують  мистецький  матеріал,  бо  активізують  різні    сенсорні  канали,  що    забезпечує  одночасне    сприйняття    інформації    декількома  органами    чуття.
     На  авторських  світлинах  –    Конча  Озерна  (частина  Кончі  Заспи)  –  заповідні  місця,  які  подобаються  автору,  куточки  в  яких  він  відпочиває  тілом  і  душею,  природа,  яка  надихає  його.  Саме  тут  йому  найкраще  пишеться.
   [i]Знов  за  тиждень  од  міста  я  хворий,
   І  набравшись  бацил  і  біди,
   Чимскоріш  чимчикую  сюди,
   У  природній  оцей  санаторій.[/i]
         «Санаторій  людства»  (с.25)*
Але  і  на  заповідні  території  поступово  насувається  людська  жадібність  –  земля  під  Києвом  коштує  дорого,  тому  є  бажаючі  на  ній  урвати  куш.  Поет  проти  того,  щоб  природу  нівечили  всілякі    нувориші.  Йому  болить  те,  що  ця  первозданна  розкіш  може  зникнути,  а  натомість  з’явиться  лялькова  квазі-краса  ландшафтних  дизайнерів  елітних  дач.

   [i]Наче  вкопані,  стали  дуби,  
   Загойдались  на  вітрові  крони,  
   Мов  готуючись  до  боротьби  
   За  останній  рубіж  оборони.  [/i]

   [i]Підмиває  коріння  вода  
   І  гілля  похилилося  низько.  
   Та  вода  –  то  іще  не  біда  –  
   Бензопили  ревуть  уже  близько.[/i]
«Перед  стратою»  (с.45)

     Альбом  складається  з  чотирьох  розділів  присвячених  порам  року:  «Весна,  «Літо»,  «Осінь»  «Зима».  В  них  представлено  найрізноманітніші  емоції,  відчуття  і  почуття,  викликані  природою.  Зустрінемо  і  запахи,  і  роздуми,  і  пейзажі.
   [i]Запах  літа  в  квартирі  міській  -
   Грає  вітер  щемливі  гами,
   Залетів  пух  тополі  легкий  -
   Потягнуло  в  кватирку  лугами.

   О  до  них  би  полинуть  якби!
   Вже  малює  уява  картини  -
   Розвіваються  коси  верби,
   Думка  птахом  до  озера  лине...[/i]
«Запах  літа»  (с.33)
-------------------------
   [i]Щось  міняється  тихо  в  житті  –
   Про  минуле,  прийдешнє  подумай…
   Павутинка  невидима  суму
   У  гіллі  затремтіла  густім.[/i]
«Осінні  роздуми»  (с.55)
-----------------
   [i]Думок  мережку  солодко-гірких
   Плете  зима  з-під  білої  вуалі,
   І  падає  нечутно  цукор-сніг,
   Бадьорий  сніг  із  присмаком  печалі.[/i]
«Зимовий  пейзаж»  (с.127)

     Поезія  –  це  насамперед  емоція,  втілена  в  досконалій  структурі.  Якнайточніше  передати  словом  свою  емоцію  читачеві  (вважай,  викликати  в  нього  таку  саму  емоцію)  –  це  головне  завдання,  яке  має  усвідомлювати  кожен  справжній  поет.  І  Ярослав  з  цим  завданням  справляється.
   [i]Краю  мій  обітований,
   Ви  -  пресвітлії  гаї,
   Я  до  вас  прийшов,  кохані,  
   Рани  гоїти  свої.[/i]

   [i]Тихо  голову  схилити
   Другу-дубу  на  плече,
   Хай  мені  тієї  ж  миті
   Сила  в  серце  потече.[/i]
«Лікарня  природи»(с.35)

     Можливо,  справді  –  поезія  це  мемуаристика  душі,  слайди  емоцій.  Буде  емоція,  буде  свій  особливий  погляд  на,  здавалось  би,  буденні  речі  –  буде  й  поезія.  При  відсутності  емоції  чи  вміння  втілити  її  словами  –  поезії  не  буде.  Це  наче  тіло  без  душі.  А  тіло  без  душі  –  мертве.  Тому  й  лягають  легко  на  музику  просякнуті  душевністю  вірші,  як,  наприклад,  такий:
 [i]  Сяє  золотом  лагідний  вечір,
   Десь  витає  зажура  легка,
   Ляже  вітру  пестлива  рука
   На  берізки  оголені  плечі.[/i]
 «Танго  берези»  (с.89)
(Дивись  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425650
)
     Не  дарма  кажуть,  що  особливий  заповідник  природи  розмістився  у  поезії.  Природа  як  "словник  почуттів"  найбільш  інтенсивно  і  винахідливо  використовується  саме  у  поетичному  слові,  яке  порівняно  з  прозою  завжди  виявляє  підвищену  схильність  до  образної  думки,  іншомовності.  Властива  поезії  емоційна  напруга    у  поєднанні  з  лаконізмом,  вимагає  заміни  розгорнутих  описів  тропами**.
   [i]Де  стихає  докучливий  галас,
   Де  усипаний  золотом  хмиз,  
   Там  поезія  десь  заховалась
   Між  оголених  ніжних  беріз.[/i]
(с.99)
     Поезія  для  Ярослава  не  просто  забавка  чи  розвага.  Вона  знаряддя  для  пізнання  світу,  спосіб  душевного  самовиявлення.  Поетове  бажання  усамітнитися  на  природі,  трансформується  в  поезію,  а  потім  вихлюпується  на  сторінки  поетичних  збірок,  однією  з  яких  і  є  «Велесів  гай».
-------------------------
             Євмен  Бардаков

   10.06.2016

На  фото  титулка  книги  і  розворот  сторінок  138-139.

*  –  В  дужках  номер  сторінки  з  книги  «Велесів  гай»
**  –  Троп  (грец.  τρόπος  —  «зворот»)  —  слово,  вживане  в  переносному  значенні  для  характеристики  будь-якого  явища  за  допомогою  вторинних  смислових  значень,  актуалізації  його  «внутрішньої  форми»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736493
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.06.2017
автор: Віктор Ох