Дві матері – дві долі,
Що жили тихо і поволі
Поки у двері смерть не завітала.
Синів єдиних назавжди забрала,
Наче на згадку залишивши чорний сум…
Миттєво від постійних дум
Обидві матері у тінь перетворились,
Обидві над могилами журились
І сльози проливали раз у раз.
Хто пояснить їм, що у мирний час
Без ведення війни від куль померли
Солдатики - крилатії орли.
На землях де колись діди
Ділили хліб і кварточку води,
Від куль німецьких в бліндажах ховались,
Пліч опліч разом одбивались
І мріяли про мир на всій землі…
Коли б з могил піднятися змогли
Діди убитих хлопців яснооких
Й побачили, що у війні жорстокій
Росія здатна всесвіт весь змінити,
Імперію бездушну породити
Й брехнею всіх кормити навкруги.
Навряд вони б це витримать змогли -
За що ж тоді в війні перемагали?
Та факт є фактом – нападали
І знищували все російськії війська.
На Сході запалала вся земля
І хлопці, що Укропами прозвались
В щит волі один з одним об’єднались,
Щоб захистити землю до кінця.
Отак в бою, смертельного вінця,
Доля на хлопців тихо одягала.
Земля Героїв плачучи приймала,
Їх справжнії, хоробрії серця.
Але звучала смерті пісня ця
Не тільки для Героїв з України.
Безславно, нишком в домовини
Лягали інші хлопчаки.
Яких в могилу навіки
Амбіції чиїсь загнали.
Отак, безвісно помирали
В боях російськії сини…
…Тече ріка, пливуть човни,
Що душі мертвих перевозять.
А матері квітки приносять
І плачуть гірко в самоті…
© 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736162
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.06.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко