Галинка - моя молодша сестра, яка прожила всього три роки і чотири місяці. І хоча була найменшою та, на моє переконання, найрозумнішою, і я б сказала мудрою дитиною, якщо можна так сказати про трьохрічну дитину. Крім того, вона мала якісь магічні здібності. Уже в такому малому віці могла передбачити якісь негаразди і навіть застерегти від них. Це не пусті слова, адже Галинка врятувала нашу сім"ю від неминучої загибелі, коли наше село визволяли від фашистів. Тоді вона зажадала ховатися від повітряної тривоги, не вдома, як планували дорослі, (мама й бабуся), а в сусідів, і не помилилася. Якби ми залишилися вдома, то всі загинули б, адже і хату було розбито, і в погріб попала бомба.
Виручала вона нас і тоді, коли ми залишилися без крову над головою і засобів до існування. Вона вже тоді збирала якісь трави і корінчики, і знала які з них, і як треба вживати. А ще вміла розмовляти з дорослими людьми, переважно сусідами, носила і до них свої зібрані "скарби" та квіти, щось їм розповідала. І ті кожного разу давали і їй щось поїсти, і нам передавали. Мама, бувало, просить її не ходити і не випрашувати нічого ні в кого, бо це соромно. На що Галинка резонно заявляла, що вона й не випрошує, вони самі дають і додавала, що це не соромно, чому б їм не допомогти іншим, раз у них усе є.
Сестра вміла говорити не лише з людьми, а й з тваринами і рослинами. Слухаючи ті розмови, я дивувалась, і мені здавлось, що і тварини, і рослини розуміють те, що вона їм говорила... Іноді й мені хотілося так поговорити, але в мене нічого не виходило. Особливо цікаво було спостерігати за сестрою влітку, адже літо - це особлива пора. Вражень і тоді, і тепер не перелічити. І хоча влітку і роботи найбільше, адже і нам, малим, доводилося допомагати дорослим, але ж яке задоволення від кожної нової квітки, яка розкрила свої вражаюяі очі, від стиглої ягоди,(малини, полуниці, смородини,вишні), від зеленого яскравого огірочка, від довгих зелено- жовтих стрючків гороху, а ще від кавунів, динь... Літо - це ж диво із див. Оце пишу, а перед очима наші дитячі подорожі. Найчастіше до бабусі. Іноді йдемо всі троє вулицею, босі ноги потопають у густій теплій пилюці, ми здіймаємо таку куряву,що годі й розібрати, що й де робиться. Потім утихомирюємось і перелючаємося на кущі жовтої акації, зриваємо стрючки, акуратно вибираємо зернята,один край злегка надкушуємо, і готовий свисток-пищалка. Дуємо що є сили, змагаємось у кого голосніше й довше пищатиме. Потім переключаємось на метеликів, ловимо їх, граємося. А Галинка застерігає, щоб не пошкодили крильця і обов"язково відпускали, бо ж вони живі істоти.. Отак доходимо до балки, яку нам треба перейти. Якщо йдемо після дощу, то балку доводиться обходити, а це ж зайвий клопіт. А в спеку ми спускаємось, а то й скочуємось по крутому схилу. Брат зразу ж біжить по пустосхилу, шукає гільзи від патронів і порох. А ми з Галинкою обережно зриваємо квіти: сині сокирки, фіолетові і жовті безсмертники,(які ніколи не в"януть), плетемо віночки, надіваємо їх на голови, а вже потім гукаємо Василька і викарабкуємось на другий бік балки, а за нею неподалік і бабусина хата. Бабуся зустрічає нас привітно, заставляє помитися і за стіл, адже ми зголодніли. Після трапези біжимо в садок, там дві мотузки-гойдалки,(одна для брата, інша для нас з сестрою). Нагойдавшись досхочу, біжимо до річки, до якої виходить бабусин город. Бабуся йде за нами, ми купаємося, а вона працює на городі і наглядає за нами..
Іншим разом ми йдемо до бабусі берегом, понад річкою. Там ми з сестрою завжди помічаємо щось цікаве: ось гніздечко, звалене вітром з дерева. Галинка бере його в руки, щось поправляє і наказує брату прилаштувати на вказане нею місце. Васильку це не подобається, але не послухати сестру він не наважується. І коли іншим разом ми знову йдемо берегом, то бачимо, що пташки його не покинули.
Іноді ми знаходимо гілочки, чи корінчики, схожі на якусь тваринку. Ми їх обережно поправляємо і граємось з ними, як з живими істотами. Одного разу, вибігши наперед, я мало не наступила на гадюку. Дуже злякалася і голосно закричала. Брат ухопив якийсь дрючок і прибіг на допомогу. Та Галинка його зупинила,пояснивши, що ця гадюка не отруйна і людей не кусає.., (можливо то був вуж, я не знаю). Ми вражено відступаємо, обережно переступаючи ідемо далі. Босими ногами ступаємо по шовковій траві, вдихаємо аромати трав, дерев, кущів, квітів, переступаємо, а то й бредемо по калюжах, заглядаємо в рівчаки і копанки, бризкаємося водою. Нам весело, а брату це не подобається. Йому скучно, за його мірками тут не має чим гратися. А ми з сестрою приглядаємось до синіх і жовтих берегових квітів. Галинка підходить до якогось куща, бере в руки пташку, що сиділа на ньому, гладить її, щось лагідно говорить. Я заворожено дивлюся і думаю, чому ж пташка від неї не тікає?! Спішу до іншого куща,хочу й собі взяти в руки пташку, але та відразу ж злітає. Пограшись сестра відпускає пташку на волю...
Я не знаю, ким би стала моя сестра, якби не її раптова смерть від дезинтерії. Усе життя мама дуже побивалася за Галинкою і в тому, що трапилося звинувачувала себе. Говорила, що дуже не хотіла народжувати третю підряд дитину, от Бог і покарав її, забравши дитя на небеса.Ми з братом теж сумували за сестрою, її нам так не вистачало, що аж сльози з очей капали...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2017
автор: геометрія