Тече річечка схилами,
Біля неї верба.
Понад краєм бродили ми,
Не діждавшись тепла.
Мерзли ніженьки босії
У холодній воді.
Не боялися повені,
Хоч були ще малі.
А приходило літечко-
Золотая пора.
Там цвіли жовті квіточки,
І співала коса.
І лягала покосами
Буйнолиста трава.
Ми тоді майже голими
Там купались щодня.
І кувала зозуленька,
Рахувала роки.
Посміхалась вербиченька,
А ми з нею росли...
Людям Богом даровене
Золоте те русло,
І таке зачароване
Верби буйне крило.
За кущами на пагорбі
Знов зозуля кує.
Я стою, як на палубі-
Все тут рідне моє.
Не змінилася річечка,
Постаріла верба.
І стоїть ніби свічечка
Одинока й сумна.
Постаріла вербиченька,
І калина , і я.
Тут з дитинством зустрілася
І стою тут одна.
Споглядаю, хвилююся
Біля річки й верби.
Я сюди повернулася
З каяттям назавжди.
Мені рідні і річечка,
І калина, й верба.
Україна, як свічечка
Є у мене одна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2017
автор: геометрія