Пам̕ яті рятувальників Руслана Редькіна, Володимира Михайлика та Олександра Лисиченка, які загинули 21.06.2014 р. на території Харківської області. Імовірно, були збиті ракетою з ПЗРК.
—То який наш маршрут?
— У Чугуїв. А потім сказали:
— З фронтових шпиталі́в
Переве́зти поранених в тил.
Вертоліт, наче жук,
Загудів і злетів над садами,
Над безмежжям полів.
—Щось ти, Вовко, сьогодні, як тінь.
— Саню, віриш у сни?
— Бортмеханік у нас Нострадамус!
Уві сні бачив знак!
— Не кепкуй. Бачив я Слободу,
Діда, бабцю моїх.
Наче їх не торкнулася старість:
Він — вродливий юнак
І за руку трима молоду
І вони кличуть нас!
— Та кому в нас, Володю, стріляти?
Рятувальники ми,
І «пусті» — не веземо вантаж.
Вертоліт МНС
Навіть в небі нескладно впізнати.
— Штурман, ми на війні:
Терористи — не лицарі, зваж.
— Досить, хлопці, — пілот
Їм сказав. — Зараз буде посадка:
Поговорите ви
Про село і увесь родовід.
Ніч пройшла — візьме сон!
...Та ракета поставила крапку
У розмові й житті.
Перервався миттєво політ.
Вдень шукали, всю ніч:
Ні слідів, ні хоч будь-яких знаків.
Аж на ранок знайшли
В лісосмузі обвуглений МІ.
Душі Богу навстріч
Полетіли і бачили Харків,
Де чиїсь дітлахи
Додивлялися вранішні сни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2017
автор: макарчук