[i][color="#0015ff"]Навіть якщо на душі нереально важко… Просто посміхнись, і стане трішки легше…[/color][/i]
На Землю опустилась весна… Вона пахнула життям, молодістю, коханням… Вона була незвичайною, таємничою, чарівною, але їй не подобалась весна… В її очах відбивались лиш калюжі, багнюка, надмірна вологість повітря. Її ніхто не кохав, та й вона давно вже закрила своє серце на замок. «Знову ця весна! - невдоволено буркнула Маргарита. – Їй, мабуть, подобається мене мучити». У ній відбивалась весна, або ж навпаки, у весні відбивалась її душа. Не знаю, але ця дівчина була завжди похмурою, вона намагалась усміхатись, проте її очі завжди були сумні… Що змушувало її плакати? Чому вона просто не жила, як інші дівчата? Мабуть, в якийсь момент її життя щось пішло не так, знати б коли це сталось, але це неможливо. Є три перешкоди, через які життя не може перетворитись на казку – брехня, час і доля. Час не наздоженеш, брехню не забудеш, а долю не зміниш… Тож виходить, що вона завжди буде сумною? Ні! Цього не можна допустити!
Вона не завжди була такою… ЇЇ такою зробили: розбили серце, зрівняли душу з землею, знехтували почуттями, а вона вірила… вірила і чекала, що все зміниться, але марно.
«Я віддам тобі душу, подарую своє серце, ти люби мене, тільки люби!» - без краплі гордості зверталась Марго до того, хто вже давно був далеко і не чув її слів. Як після цього усміхатись?!
«Ви запитаєте, до чого тут весна! – що є духу прокричала дівчина людям, які завжди пхають носа не в свої справи. – Вона просто красива! А моя душа теж красивою була, поки її не знівечили люди, яким я довіряла. Тепер ви розумієте, до чого тут весна?» Маргарита заздрила цій порі року, але боялась у цьому зізнатись навіть собі. Дурити себе вже ввійшло їй у звичку, це так жахливо.
Здається, що це вічність і так буде завжди, проте хочеться вірити, що коли все розквітне, розквітне і душа Маргарити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2017
автор: Птаха в польоті