Я може той, що рвав кайдани,
Та перековував у зброю.
Та сумував… не за собою,
За тим, що не лікує рани
Не біль, не зілля й не отрута
Лишень тремтить рука розкута
Та дощ і град яряться Вами
Я, як Христос, розп’ят на брамі.
Я вже не той, що був раніш
Не сплю, коли кайдани труть,
Коли брати вже не живуть
Коли до горла тягнуть ніж.
Коли обмани правлять людом
Коли що раз країну гублять
Оті панки пустоголові
Та ще й крадуть нас людолови.
Боги! Навіщо нам кайдани в руки.
Ми б’ємо брами голоруч,
Ніхто не дарить з волі ключ
Не дозволяє нас розкути
Навіщо воля українцям…
Усіх в кайдани до чужинців.
Волало панство серед стін
Та ось розп’яти повелів.
Отой, що час вертати хоче
Що продає за гріш свободу
Цей, вічний пасинок народу
І той, що з бід моїх регоче.
Та вже згострили топори
Вже недалеко до біди
І вже кайдани не дзвенять
І розіп’яті… вже не сплять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734703
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.05.2017
автор: Dema