Була в світі наша «мова»-
Калиново-калинова,
Українською назвали.
Дуже довго визнавали.
Бо над нею була сила,
Що давила і гнобила,
Заборони накладала.
Наша мова все ридала,
Заховалась у куточок,
Сльози витерла в платочок,
І повстала!
«Що це сталось?» -
Запитала злая сила,
І по нас усюди била.
Наша «мова» ухилялась
І хитренькою осталась,
І в куточках і в шпаринках,
Залишала скрізь частинки.
Наш могутній «Кобзаренко»
Голосочком не тихеньким
Заступався, помагав,
Піднімав і прославляв.
Він казав що при розмові
Не цуралися ми мови,
Навіть вивчивши англійську
Не цурались українську.
Наші любі «москалюки»
Підколодні ті гадюки
«малоросами» нас звали,
Строго-на-строго – лякали.
«Кобзаренка» ув’язнили,
Він бідненький все посилив.
Помагала йому «Мова»
Калиново-калинова
Раптом чутно, що там десь
Об’єднавсь народ увесь.
Мова зразу стала рідна,
Вже багата, а не бідна,
Українська, гордовита,
Трохи в шрамах і побита,
Але в цілому, вся наша.
Війни мала пережити
І радянські колорити
Щоб дійти до цього часу
Де вживалася у маси,
Де не ставилася в рамки,
Не кололась на уламки,
Не тікала не ховалась,
Оселилася, осталась.
Це важливий крок, могутній,
І усім він не забутній.
Це висоти над низинами,
Це підйомними сходинами
До вершини, до небес,
Йшло те чудо із чудес.
І красиве, й милозвучне,
І багате і не штучне,
Від старого до малого,
Значене не випадково -
Українське слово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734468
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 21.05.2017
автор: Новосад Руслан Віталійович