За обрій вечірній вже колесо сонця сповза,
і місяць блідий неохоче спливає над містом.
Тьмяніє та гусне на сході небес бірюза,
а захід — зайшовсь багрецем золотаво-барвистим.
Ховаючись, спека уходить повільно у тінь,
а ніч розкриває чорнильну свою парасолю,
у темній безодні крізь сито тонких мерехтінь
просіює сни, забираючи нас у "неволю".
Думки полохливі несуться к далеким світам,
хоча і здається, що зорі холодно-байдужі.
Всі вогники міста — дарунок нічним небесам.
Хай там, нагорі, зігріваються янголів душі.
Мабуть, недаремно легенда красива була,
що іноді пам'ять підказує нам серед ночі:
на небі зірки — це не просто космічні тіла,
а це із небес на нас дивляться янголів очі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734376
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 21.05.2017
автор: Денисова Елена