Вітер змін… Віє в обличчя пилом розчарування та запахом зради… Ті, які ще вчора клялися в коханні та дружбі, сьогодні видаляють із «друзів» і з життя… Ті, кому ми відкривали свої таємниці, ділилися мріями та сумнівами, тепер сміються над ними та розказують іншим. Не хочуть кинути навіть банального «привіт», роблять вигляд, що не помітили… Вітер змін приносить із собою гіркий дим ілюзій. Невже людину можна випалити із своєї душі, викинути, ніби непотрібну річ? Ті, кого ми вважали однодумцями, формують думку про нас на основі пліток та чиєїсь неприязні…
Що таке справжнє почуття, спроможне пов’язати людей навіки? Можливо, це не любов і не дружба, а щось між ними посередині... якась їх дивовижна суміш, яку не можна осмислити розумом та описати словами? І чи багато людей здатні саме на таке почуття? Чи усім зручніше палко закохатись (насправді не в людину, а у власний егоїзм), обіцяти золоті гори та божеволіти від ревнощів, а потім сп’яніти від образи та нещадно убити своє кохання? Так, зручніше вимагати від когось взаємності та самовіддачі, а потім ображатись і звинувачувати у невдячності.
Земне кохання сліпить очі та душу, а коли минає, то залишає лиш неприємний осад. Дружба руйнується, коли приходить час щось ділити… Вітер часу відсіює з нашого життя випадкових і «тимчасових» людей. Часто після його чергового пориву ми відчуваємо себе сам-на-сам з гіркою свободою, ніби перед нами лежить чистий лист життя. Зустрічаєш нових друзів, але розумієш, що і вони колись стануть чужими. Хто ж залишиться? Життя покаже… А тим часом вітер змін знову пробуджує від сну своїм моторошним і прохолодним подихом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2017
автор: Лілія Ніколаєнко