Химера це… Я хочу бути Євою,
Жоною, що постала із ребра…
Тигрицею… Природи королевою –
і пити мід в Едемі з джерела…
Я б теж пішла шукати того плоду,
і, навчена падучістю Змії,
я б віддала все царство [i]за свободу,
земну незручність ношення її.[/i]
Я б теж вкусила дерево плодюче,
і, була б, як і з тисяч літ, права –
бо в нім святе… і грішне… (і гадюче! –
от-от снується Змія голова)…
Я б проміняла райський сон і спокій,
безмежну і безсмертну міть життя,
на відчуття, що в синяві високій
настане день і мого прибуття.
О… я б тоді відчула насолоду,
що ось… така гріховна і земна,
ота сама, що тут вкусила плоду,
вернулася, як Жінка, як Жона!
… Одне тяжить… одне мене лиш мучить:
чи ж то Адам збагне мою мету,
мо’, райський Сад йому не надокучить
і він той плід скуштує на льоту?..
Мій Муже первозданний, прожени
печать Зміїну із чола Жони!
[i](Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734220
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2017
автор: Сіроманка