Повість давнішніх літ,
Через призму століть,
Намагаюсь читати й збагнути:
Скільки часу ще нам,
України синам,
Знадобиться, щоб вільними бути?
Так з давен повелось,
Мирно жить не вдалось,
В Україні, у вільній по праву.
Скільки гинуло нас,
У лихий для нас час,
За Вкраїну, за нашу державу.
Тут на нашій землі,
В історичній імлі,
Ще коли Україна такою не звалась,
Вже тоді,
В боротьбі,
Україна за волю піднялась.
Половецькі хани,
У літа давнини,
Копитами лани нам топтали,
І жінок і дітей
З наших власних осель
У полон назавжди забирали.
Набігала Орда,
Як велика біда.
"Нерозумних хазарів"
Навала промчалась,
Та у кожних літах,
Наче Фенікс, той птах,
Україна з руїн підіймалась.
Пролітали роки,
І уже, навпаки,
Козаки у похід вирушали
Запоріжські чайки
І стрімкі байдаки,
За моря ворогів відганяли.
Козаки-козаки
В бій ви йшли залюбки
Відступати не мали ви права
Ваші шаблі й клинки
Наганяли страхи
На татар і на шляхту лукаву.
Ворогам не втямки,
Де ж взялись козаки?
Славні лицарі наші по праву
Україну вони
Відродити змогли,
Засновавши Гетьтманську державу.
В роздоріжжі століть,
У часи лихоліть,
Україну топтали і рвали
Та настав врешті час,
Так жаданий для нас,
Україну в єдину з’єднали.
В дев’яності роки,
Ніби Божі знаки
Самостійність Вкраїні надали,
Та з чиєїсь вини,
«України сини»,
Стали вести себе як вандали.
Зруйнували все вщент
За один лиш момент,
Що лишилось,
Все пилом покрилось.
Українці, огляньтеся ви навкруги,
Ми ж до прірви отак докотились.
Сама доля для нас,
Золотий для нас час,
В подарунок до рук нам підносить
Сам Всевишній дає нам наказ,
Схаменіться ж ви люди, він просить:
Україна, вона ж як маленьке дитя,
Потребує уваги і ласки.
Українці, заради ж свого майбуття,
Захистіть Україну, будь ласка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734080
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.05.2017
автор: Господар