Яка прозора і м’яка блакить,
Немов уставлена в віконні рами!
Здається, що вокзал кудись летить,
Немов вітрильник під семи вітрами.
Здається, він у вічності пливе
І понад часом і понад простором,
А в нім життя - завжди таке живе
І з усміхом своїм, і із докором.
Тут різні долі гамірно вплелись
У долю міста і гортають роки.
Все нижуть, нижуть їх в небесну вісь
І так пливуть кудись у світ широкий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733864
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.05.2017
автор: Уляна Стринжа