На роботі пропадав він
Від раня до зір самих.
А держава ось недавно
Втричі ціни, в п”ять тариф.
Все трудився, все старався,
Щоб побільше, краще щоб.
За гроші не поминався.
А дістав медаль-значок.
Не ставало – економив.
А сім”я все нароста.
Зуби стисне до судоми
І не рветься в небеса.
Обминав кафе, кав”ярні.
Літ зо п”ять костюм служив.
Плащик свій многостраждальний
Аж дванадцять проносив.
Мешти кілька літ трудились
І в жару і в холоди.
А по радіо твердили –
Ну ж, які щасливі ми!
Хоч і тяжко, та терпілось.
Вірив, так не назавжди.
Працював і ще хотілось,
Ждав світлішої доби.
А тепер жебрак останній
Може плюнути в лице.
Як піднявся ринок славний
Недоступним стало все.
Треба знов перепросити
Той старий, потертий плащ.
Щось підшити, підновити,
Щоб не зовсім вже аж-аж.
На сніданок – ківш картоплі
З маргарином під чайок.
І на „звершення високі”
До роботи на деньок.
Економить він невтомно
Вдень, і ввечір, і вночі,
Чи ж протегне так ось довго
На картоплі і воді?
Більш не сохне на роботі,
Не палає, як папір.
Виробничії турботи
Бачить із-за дальних гір.
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733672
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.05.2017
автор: Юрій Прозрівший