Росте горіх біля моєї хати,
І скоро років сімдесят діжде.
Ще до війни садив мій дід завзятий,
А син тепер з онукою іде.
У дерева вже скроні посивіли,
Весь в тріщинах і ранах, аж німів,
Бо бачив так багато на цім світі
І не один світанок він зустрів.
Шумить, шумить старе гілля розлоге,
До неба сині тягнеться царем.
І листя під дощем стає вологе,
І сонця промінь велетень бере.
Його плоди збирали мати й тато,
Тепер дари дісталися мені.
Хоч промайнуло літ уже багато,
Плоди його - реліквія рідні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733637
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2017
автор: Світлая (Світлана Пирогова)