Я так живу, нічого не ховаю,
(Та і немає що мені ховать),
Є в мене дім...В селі-другий від краю,
А я цей світ бажаю ще пізнать.
Є в мене сад... І квіти біля хати,
А ще город. Люблю я працювать.
І про дітей й онуків дбати,
І їх з дороги завжди виглядать.
Цвіте мій сад...А мама відцвітає,
Готова все я їй віддать.
Рідна душа. Я тата не пам"ятаю,
Хотіла б йому все я розказать...
Як ми жили. Його з братом чекали,
(Не переставала й мама його ждать),
Не пороках дорослими ставали,
Ішли у світ, щоб все у нім пізнать.
Завзятими росли. І працювать уміли,
Всього в житті нам довелось зазнать,
І все ж ми домоглись чого хотіли,
Щоб дітям і онукам в спадок передать.
Уже давно збіліли мами коси,
Думи і мрії в спогадах злились,
А я дивлюсь у рідні її очі,
А в них журба із сумом обнялись.
Та я цього не можу допустити,
Іду до неї, щоб порозмовляти,
Сідаю поруч, щоб поговорити,
І сум її, і тугу відігнать.
Життя дало їй долю удовину,
Тяжкі труди на плечі їй лягли,
Сльозою вмила пісню журавлину,
А ми їй помагали, як могли...
Яка ж вона хороша, моя мама,
І знаю я про що їй розказать,
Може й не все вона вже розуміє,
А її болі і мені болять...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2017
автор: геометрія