Обірвалася ниточка роду,
А зв’язати її - вже ніяк…
Має смуток велику нагоду -
Душу коле, немов той будяк.
Не питає: Яке то болюче?
Скільки очі зронили вже сліз?
Крижане, а буває пекуче.
В дефіциті добро, під обріз.
Розум вперто з душею не миряться,
Хоча знають закони буття,
Серце, зболено ходить на милицях
По проспекту, що зветься життям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733436
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2017
автор: Шостацька Людмила