Так мило люди ходять,
На наші всі свята,
І жарти всім говорять,
Сміється їх душа!
Вони себе всі люблять,
У групах ходять всі,
І радість хай почують
Й не наші, і свої.
Купив він трохи "перцю",
Сміється без ума,
Але у його серці
Сміється Сатана...
Так мило люди ходять,
Не наші, і свої,
Кросвордики проходять
В журналі "Наталі"
Тут хочуть люди жити,
Немає в них забот
Ну, дайте відпочити
Від буднів і робот!
Він їде у повозці,
За місто погулять,
Щоб бомбу в свому мозку
Іще не підірвать...!!!!
***
У кожній у людини,
Чи бачите, чи ні,
Є бомба всередині,
Є бомба у душі!!!
Її там заложили
Нерозуміння й біль,
Які в суспільстві жили
З незапам'ятних пір.
Робота небажанна,
Думка нерозгадана,
Крики непрокриченні,
Творчість непрокручена.
Образи незабуті,
Роботи небажанні,
Їх душі все проткнуті
У тихому стражданні!!!
Ця бомба в кожному із нас,
Вона на мозок тисне нам
Взірватись може кожен час
І радість перейде в бедлам.
***
Так мило люди ходять,
Шукають щастя тут,
Але все не виходять
Зі своїх давніх групп
Лишатися в комфорту -
Це не врятує нас.
Лише відключить бомбу -
Нове суспільство й час.
Давай разом збираться -
Відринь гіркий цей мед.
Хай вони веселяться -
Ми підем уперед!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731907
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.05.2017
автор: mereine