Сиділа й тихо плакала весна,
Що її дні так швидко пролетіли.
Вже на порозі літо,а вона
Намистини любові розгубила.
Цвіт вишень рано в коси не вплела
А він летів і падав по дорозі
І хто проходив , думав, що зима,
Зненацька снігом притрусила ноги.
Світанок тихо падав у траву,
Роса останні сльози просушила,
Трусив у небі вітер синяву
Благав хмаринку ,сонце щоб збудила.
А сонечко проснулось,потяглось,
Промінням в річці личко своє вмило,
Хмаринкам посміхнулось, полилось
І землю теплим світлом затопило.
А голуби спустилися згори,
Намистини червоні позбирали,
По світу розкидали, щоб і ми
Весну й любов назавжди поєднали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2017
автор: Олеся Лісова