Море не синє, а синьо-жовте на обрії колихається.
Та хлопець з дівчиною вже не милується і не кохається.
Те море прекрасне залите гіркими сльозами;
Прапори стали біля кожного хлопця, та хлопці не з нами.
В могилі лежить землею присипаний рідною,
Кам’яною плитою прикритий, щоб матері легше ступалося;
«Рідненький, миленький, скільки від тебе в цьому світі зосталося?».
Гордість неварта щоб бути обсадженим квітами.
Жовтеє море під синіми хвилями до неба розтягнеться,
Нижче дивитись на камінь сердитий не кожен відважиться.
Хрести над могилами, плач матерів, горічь тих хто зостався.
Тут не море і сонце, тут вічність, щоб день новий розпочався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730791
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2017
автор: Verbo