Торкнеться вишневого цвіту проміння весняне,
І він, посміхнувшись, пошле нам вітання із віт,
Можливо, всміхнеться то щастя таке довгождане,
Бо стане яснішим, на хвильку, нахмарений світ.
Білява пелюстка впаде на плече непомітно,
І ти понесеш її в гості – до себе у дім,
Вишневу пелюстку, біляву пелюстку тендітну,
Так схожу на скроні, де світиться спогадів дим.
Помітиш, візьмеш на долоню, притиснеш до скроні,
І миті щасливі свої пригадаєш за мить,
А ген за вікном хмари білі біжать, наче коні,
І в білому щасті засватана вишня стоїть.
У світі, де все непостійне і надто мінливе,
Де будні бувають такі затяжні, мов дощі,
Людині багато не треба, лиш трішечки дива,
Лиш трохи тепла для святкового стану душі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2017
автор: Стяг