Я зроблю собі намисто із червоної калини,
Та вплету у коси листя - вересневе , золоте...
Ти в мені побачиш осінь, чарівну, мов на картині,
Мов прекрасну добру гостю, що в життя твоє ввійде.
Тихим поступом тендітним я з дощем прийду срібляним
І омию диво-квіти, з п'янким кольором вина.
Ти збагнеш, яке все гарне, коли є в душі кохання...
Не буває осінь марна, як і літо, як весна.
В ній своя природна цінність і своя велика сила,
Ти її жіночу ніжність зрозумієш і без слів.
Покохай її світанки, не гони від себе зливи.
Ці маленькі забаганки - то її душевний спів.
Подивись, яка весела в небі райдуга заграє!..
Цей малюнок бездоганний - як кохання... серед хмар...
І душа повеселіє, бо відчує, що літає,
Серед вітру диво-співу, що вона приносить в дар.
Я зроблю собі намисто із червоної калини,
Та вплету у коси листя - вересневе, золоте.
Ти в мені побачиш осінь, чарівну, мов на картині,
Мов прекрасну добру гостю, що в життя твоє ввійде.
4 вересня 2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730057
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2017
автор: Елена Марс