І раптом – із рожевих хмар,
З-за обрію зійшло світило
І все навколо освітило.
І знову завдало удар
Пітьмі, і мороку і хіті,
Бо хвилі світла знов розлиті.
І пробудилася земля,
І, розпростерши теплі крила,
Помчали хмари, мов вітрила, –
Провісники нового дня.
І усміхнулись воскресінню
Стежки, дороги, далі сині
І почалася метушня,
Бо розлетілись посланці
Нового дня в усі кінці –
Від обрію й до краю світу
Так весело від їх привіту!
І лиш людей я не збагну:
Коли вже звільняться від сну?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729314
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2017
автор: Уляна Стринжа