Я плюнув з балкона...
Слина…
зачепилась за край, стогнучи тяжко,
I розтягнувшись, мовби струна,
Упала додолу, як підстрелена пташка.
Було невимовно сумним прощання
Мое із нею...
I, горем обнятий,
Я загадав їй останнє бажання –
Щоб впала на лоб вона гордо піднятий.
Щоби оросила чоло невмите
Якоїсь кралі в польських лосінах,
Або елеєм на личко пропите
Вона пролилась, ніби дощик на сіно.
Бажання моє окрилило слину,
Та стати елеєм їй не судилось,
Вона промахнулась i з горя в ту ж мить,
Ударившись в брук, наче мрія, розбилась.
Та незабутня польоту мить,
Коли слина, ніби зірка, летить.
1992р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729075
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.04.2017
автор: Petros