У девізі життєвому, вірою сповненім кредо -
орфографію видуло. Знаки від втрати ваги
зникли безвісти там, де й слова, залишаючи не-до-
вершеність, лю́дської волі і не-до-вірші...
Не-до-небо висить, угорі світять нам не-до-зорі.
Не-до-ранки заварюють каву із часткою не-
переводять годинники душі - забуті собори -
вивертаються зміями, роблять упевнено крен.
Не-до-танки стріляють по стінах цегля́них будинків.
Не-до-діти ридають підвалами темного дна
на руках не-до-матері. Спи-но, чужа не-до-жінко!
Не-до-батько, засни! То не в тебе за тином війна?!
Не-твої не-до-площі рахують героїв по сотнях!?
Це не-в-тебе Чорнобиль сидить за святковим столом!?
Не-тебе поховають ногами за сходами сонця,
бо ти сам кого схочеш затягнеш у пекло силком.
Одночасно в руках твоїх ніц, у руках твоїх сила.
Замість того, щоб сіяти вічне, саджати добро
і покликання варту нести за звання "Я-Людина" -
тільки вмієш безграмотно ставити всюди не-до...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729048
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.04.2017
автор: Ліна Біла