В безміру озлоблені свині,
Вирубують, нищать ліси.
Не лишать нам скоро і тіні,
Викошують вздовж-навскоси.
Горили - хабіру грабують,
Від злоби у вічі плюють.
Як звірі крові потребують,
Запряжених в стійло ведуть.
Гейропи служиві васали,
Ночлиці нічних сновидінь.
Ущент розтягли-розікрали,
Надбання стількох поколінь.
В покоях жирують магнати,
З кісток білих тешуть хрести.
Пора перестати стогнати…
В палацах мечем замести.
Давно рептилоїди-гади,
Як коні над нами іржуть.
Не маєм чим сіяти й жати,
Нас Божих зі світу зведуть.
Навколо грядуть переміни,
Проснітесь нарешті зі сну.
Бо знищать лихі бедуїни,
Збудімось бо зляжем в труну.
Пора відібрати корито,
По писку навішать свині.
Налляти окропу в копито,
І тим.., що за ними в броні.
Надерти їм дупи і зади,
Пора зупинити приблуд.
Самі ради пійла-пожади,
Хряки від корита не йдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2017
автор: Дідо Миколай